Гологори

Гологори - це, перш за все, пасмо пагорбів, але моя розповідь буде про одноіменне село, в якому збереглось кілька натяків на старовинну історію колишнього міста.

Ще з траси Львів-Золочів можна помітити дивну одиноку колону на далекому пагорбі (якщо знати, куди дивитись ;)). Вона звабила мене своєю таємничістю, і я піддалась на 12-кілометрову прогулянку під неочікувано різким вітром. За переказами, цю колону спорудили над похованням чи то турецького воєначальника, чи то татарського хана, після битви 1498 року. Цікаво, що ні замок, ні костел, що захищали цю землю від турків і татар, не вціліли, а кам'яний стовп і досі стоїть...

Піднявшись від колони на сусідній високий пагорб, щоб зробити кілька знімків, я помітила під ногами розкидані де-не-де каменюки. Що тут було - невже замок? Пройшовши трохи далі, повз вали, я розумію, що це не просто каменюки - це руїни... цвинтаря. Зустрічаються великі обломки надгробків, схожих на єврейські. Ними всіяна вершина пагорба, з якої відкривається чудовий вид на дорогу, що привела мене сюди і скоро поведе назад. Гарно, мабуть, бути похованим з таким краєвидом :-)

Повернувшись до колони, я уважно придивилась до старих колгоспних будівель через дорогу. Чіткий прямокутник валів не залишає сумнівів, що замок був саме там. Нажаль, це все, що залишилось від могутньої фортеці.
Перед прощанням з Гологорами я зазирнула на сільський цвинтар в лісі на пагорбі, а звідти побачила як відправляється маршрутка. Ну і нехай, я все одно збиралася йти пішки :-)