Лінтяї в Ґорґанах

На карті село Осмолода виглядає останнім оплотом цивілізації, де закінчується дорога і починаються лісисті гори без населених пунктів на десятки кілометрів. Який чудовий варіант для походу, коли хочеться відпочити від великих міст з їхнім шумом, ритмом і населенням! Насправді ці маршрути доволі популярні серед туристів, але тоді ми про це не знали :)

В Осмолодій зустріли рятівника і купили у нього карту - новішу і деталізованішу за нашу. До гори Високої наш маршрут відмічався червоними позначками, вперед!..

Яскраве сонце жарило нас до повороту в ліс, де був підвісний місток над річкою, і початок різкого підйому. Серпантинова стежинка, поворот за поворотом, вела в непроглядні хащі, а небо над головами затягувалось хмарами...

Піднялись ми вже, напевно, на вершину світу, але зрадницькі дерева приховували від нас правду. В просвітах між гілок - лиш сіре небо, по якому десь з-за обрію котиться грім... Мені дуже бракувало краєвидів, тож морально цей підйом втомлював навіть більше, ніж фізично.
За кілька годин нас настиг дощ, ми розклали намет на найближчій рівній галявині і весь наступний день провели там, перечікуючи негоду і відпочиваючи.

Ранок третього дня почався сонячно і оптимістично, і ми хутко побігли далі, прагнучи вийти з лісу. І таки вийшли!.. На стежку крізь жереп нашого зросту :(
Але нічого, можна було залізти на каменюку і побачити сусідні вершини! Попереду височіла невблаганно-гігантська зелена гора, а шлях до відступу відрізала наздоганяюча гроза.
Чим вище ми підіймались, тим гарніші краєвиди простирались навколо. Неможливо було стриматись, щоб не зупинитись для ще однієї фотографії!

По сіро-зеленим камінцям дострибали до гори Високої, але на її вершину вже встигли залізти інші туристи.
Ми ж побігли далі - на сідловину між Високою і Ігровцем, бо з іншого боку на неї вилазила мохната сіра хмара, і нам дуже хотілось до неї доторкнутись :) Поки добігли, хмара втекла, і нас настигла та гроза, що наступала на п'яти. Блискавки падали в ліси навколо нас... нижче нас... Живі мішені, тікаймо з сідловини!

Ясно, що на Високу ми вже не підіймались. Натомість побігли вузькою стежкою до полонини Середньої. Страшно було стрибати по слизькому камінню над прірвою. В кросівках чвякала вода, коліна почали нити від різкої зміни навантаження і було важко сказати наскільки ми наближаємось до мети - стежка здавалась нескінченною, як цей дощ. Та ніщо не триває вічно - ми піднялись на полонину, змоклі наскрізь і дощ перестав, виконавши свою місію.

Полонина виявилась дуже гарною: з одного боку над нею височіє Середня, навпроти - Висока, а між ними простягаються обширні карпатські краєвиди, лісисті долини ведуть погляд вдалечінь між синіх гір, де спочивають хмари-тумани...

Перевдягнувшись в сухий одяг, ми знайшли гарне місце для намету, аби-як зготували вечерю і ходили босоніж по мокрій траві, фотографуючи захід сонця.


Новий день зустрів нас ясним небом і гарячим сонцем, ми розклали мокрі речі на траві, так що галявина стала схожою на філіал секонд-хенду :) Наступні дні проходили за вже звичним розкладом: ясним ранком треба швидше зготувати сніданок, бо в обід приходить страшна гроза, але ввечері захід сонця щедро розливає яскраві фарби по небу, а завіса ночі всіяна зорями. Так і лінтяйнічали ми на полонині, і цьому варто присвятити окрему фотозбірку ;)


Врешті решт прийшов час вирушати додому. По багнюці і слизькому камінню, крізь мокрі зарості, вздовж річок і по річкам ми довго-довго спускались в долину, а потім вже по низу йшли і йшли, і нарешті - село, асфальт, автобусна зупинка. Цей похід закінчився, і я навіть не знаю, чи наважилась би його повторити. Але він був однозначно вартий проходження, і довгоочікувані краєвиди себе виправдали, залишивши до наступного походу переглядати сотні чудових фотографій...

Більше світлин - на Picasa